Закінчив черговий курс на FutureLearn How To Suceed At: Interviews від університету
Закінчив черговий курс на FutureLearn How to suceed at: Interviews від університету Шеффілда.
Поки не маю великого досвіду співбесід, але рекомендації, які дають автори курсу дуже корисні, краще знати такі нюанси ДО співбесіди ніж під час )))
Насправді коли задумуєшся над відповідями на різноманітні питання розумієш шо певний потенціал в тебе є, а особливо багато цінного досвіду я набув завдяки Пласту та громадській діяльності.
А у вас є якийсь цікавий досвід співбесід? Поділіться в коментарях!
More Posts from Loza14 and Others
Є ще одна тема в житті, яка мене цікавить, і про яку завжди хотілося писати більше - міська інфраструктура, в першу чергу все що пов'язане з громадським транспортом та доріжками для велосипедистів.
Мені пощастило зараз жити в місті, де, хоч і далеко не ідеально все зроблено (ні в яких світових рейтингах його нема, але в регіональних займає далеко не останні місця), проте є чому повчитися українцям, а особливо, чернівчанам.
Дуже вдалим насправді є порівняння Генту та Чернівців. Це міста з невеликим і більш-менш однаковим населенням, певного значення регіональні центри (Гент - друге найбільше місто у Фландрії, Чернівці - друге найбільше в Західній Україні), які все ж перебувають в тіні значно більш впливових регіональних центрів (Антверпен-Львів).
Гент, так само як і Чернівці - університетське місто, тут знаходиться великий виш і, в значній мірі, життя міста орієнтовано навколо того. Як і в Чернівцях дуже чітко видно по вулицях, чи є навчання, чи нема, чи є сесія, чи щойно закінчилася.
Гент є певною архітектурною перлиною регіону, проте не дуже розкрученою (всі знають про красу Брюге, але ніхто не чув про Гент), так і в Чернівцях, лише останніми роками почали з'являтися натовпи туристів.
Так от це невеликий вступ, в подальших постах я буду намагатися показувати вдалі, на мою думку, приклади організації міського простору в Генті, які, насправді, не потребують колосальних капіталовкладень, але ефект від них неймовірний - збільшення швидкості руху громадського транспорту, комфорт городян, безперка велосипедистів і, найголовніше, збереження життя людей, як пішоходів так і інших учасників дорожнього руху.
Перша книга в 2018-му році - Дмитро Корчинський ‘Сяючий шлях’. Я є давнім фанатом творчості Дмитра Олександровича тому не дивно що я в дикому захопленні від його нового роману. Як на мене Корчинський взагалі є одним з найбільш недооцінених літераторів сьогодення, не розумію чого так. Можливо надто багато людей сприймають його творчість занадто буквально і беруть все шо він говорить дуже близко до серця - але не варто так робити. Це шкідливо для психіки і фізичного здоров’я. Я думаю його треба сприймати як потік чистого мистецтва, водночас трохи критично та іронічно.
Отже в романі ви побачите все те саме що Корчинський говорив завжди, але вустами головних героїв гостросюжетного бойовика. Це українське “Кримінальне чтиво”, “Відчайдушний”, “Великий куш” - тобто все найкраще що є у Квентіна Тарантіно, Гая Річі, Роберта Родріґеса, але помножене на українську революційну філософію. На жаль не знаю більше прикладів такої творчості в літературі, навіть зарубіжній, бо бойовик Корчинського - глибоко філософський і інтелектуальний. Це не детектив і не пригодницький роман, а філософські роздуми про Бога, сенс життя, гроші, Україну і все таке.
Отже раджу почитати цей роман всім тим хто цікавиться хорошою і якісною інтелектуальною літературою, а також українськими суспільно-політичними рухами 90-х і 2000-х років. Без глибокого знання контексту сприймати його буде досить складно. Можливо все ж ознайомлюватися з творчістю треба з моєю улюбленою “Війна у натовпі”.
Чим я займаюся у вільний час ч.2 / What I do in my spare time v.2
Один із моїх проектів. Поки що це машинка з Lego керована по Wi-Fi. Оновлення порівняно цим постом.
Специфікації / Specs:
Car: Lego studless 2x4WD Front steering Rear differential Working lifting up/down 2 DIY DC motors 2 hobby servos Ultrasonic distance sensor HC-SR04 (not operational now) L298N Dual full-brige driver 9V power supply (to be replaces with 9V rechargeable battery) DC-DC converter Vin, 5V, 3.3V Arduino Pro Mini (ATmega328P 5V) 0.96" I2C 128X64 OLED Display Module Esp8266-01
Remote Control: Arduino Mega2560 Esp8266-12E Shield 2.4" TFT LCD Touch Screen Display Shield Joystick
Загалом система звісно виглядає занадто замудреною але справа в тому що я по ходу справи розбираюся з різними елементами. Наприкла “Пульт” явно виглядає лишнім, але його я використовую для відпрацювання роботи тачскріна а також саме з нього я почав бавитися з Wi-Fi модулем Esp8266. В ідеалі треба буде розробити або окремий додаток або спробую перейти на Blynk.
З реалізацією зв’язку між двома Esp8266 через Wi-Fi я, звісно добряче награвся, як і з зв’язком кожної з ним з Arduino. Власне, встановити зв’язок не так складно але зробити його миттєвим і надійним виявилося не просто.
Загалом схема така: сигнал з джойстика і з тачскріну обробляється на Mega2560 і одним рядком з ключовими словами, черезе серійне з’єднання надсилається на Esp8266-12E. Останній працює як сервер і викладає String на сторінку за певною IP-адресою. Esp8266-01 з машинки підключається як клієнт до севера, завантажує String з даними, передає його через серійне з’єднання до Pro Mini. Pro Mini отримає String, аналізує його, розбирає всі параметри і керує драйвером L298N, серво моторами, LED-ами (при чому задні чотири LED живляться від 9В і включаються транзистором). Для відладки всі параметри виводяться на OLED дисплей.. Для живлення машинки планую встановити “крону” на 9В, поки що живиться шнуром від зовнішнього блока з окремими DC_DC конвертером на 3.3В, 5В і Vin.
В планах напхати ще сенсорів на машинку і певною мірою автоматизувати. Це ж має бути робот а не просто радіокерована машинка. Власне з самого початку ультразвуковий дальномір був встановлений на сервомоторі щоб можна було сканувати в певному радіусі. Найближчим завданням буде розібратися з можливістю відправляти дані з машинки на сервер. Поки не зовсім собі уявляю як можна це реалізувати, оскільки бракує знань про те як функціонують мережі. Ну і окрім того треба буде потроху позбуватися лишніх дротів, збирати їх докупи і потроху оптимізувати зовнішній вигляд.
Смуток Бельгії
Дочитав невеликий такий том (на майже 900 сторінок) бельгійського нідерландськомовного письменника Гюго Клауса.
На жаль, ні авторі, ні описані в книзі події невідомі українському читачу. Довелося створити коротеньку сторінку в Вікіпедії як про самого Гюго Клауса так і про його magnum opus.
Отже в творі описується життя у маленькому містечку Валле (нині передмістя Кортрайка, Kortrijk) у Західній Фландрії під час Другої Світової Війни очима хлопчика Луї. Його батько - активіст фламандського націоналістичого руху, який щойно виник на початку ХХ століття і досить неочікувано стикнувся з окупацією Бельгії Третім Рейхом.
Здавалося б що треба було фламандським націоналістам? Вони ж ніби мали свою державність у ідеальній (з точки зору українця) дво(три?)мовній країні - Бельгії. Але насправді історія цього народу не така проста. Після величного періоду в Середні Віки фламандці опинилися під завуальованим культурним гнітом величезного південного сусіда - Франції. Фламандська мова і культура вважається селюцькою, вся буржуазія, аристократії та інтелігенція користується французькою, навчання у школах, сесії Парламенту - все відбувається французькою (нічого не нагадує?).
Насправді книжца не про ці події, це невелика передісторія яка важлива для розуміння звідки взявся фламандський націоналістичний рух і яка була його мета. Але чекайте, яка була його мета? І ось ми і підійшли до найбільшої проблеми з якою стикнулися фламандська націоналісти під час війни - чого ми хочемо? Незалежної малесенької Фландрії яку може розтоптати будь-хто? Автономії у федеративній Бельгії під тиском франкомовної частини, як було вже 100 років? Об’єднання з північними сусідами-протестантами (фламандці - католики) у Великі Нідерланди? А північних сусідів хтось питав? Чи, може, об’єднання з братнім германським народом, який встановлює Новий Порядок у Європі?
Всі ці події відбуваються на тлі становлення хлопчика Луї, який змалку схильний до творчості. Потік фантазій Луї часто важко відрізнити від реальності, деякі речі так і залишаються існувати у його фантазіях, які все ж постійно виливаються у реальні події - міфічні злостивці. ангел-охоронець Голст, фатальна Лаура, його друзі-Апостоли.
Загалом, книга, як і можна здогадатися з її назви, досить сумна, хоч і не позбавлена іронічного гумору. Назва книжки досить часто обігрується в тексті. Хоча роман досить важкий читається легко і захопливо, можливо через те що він, особливо друга частина робитий на коротенькі розділи, короткі історії в які потрапляє Луї.
Пару слів варто сказати про хороший переклад Наталії Карпенко. Дійсно давно такого якісного перекладу не зустрічав. Класно обіграно гру слів та мови, адже текст написано т.зв. “красною фламандською”, літературною фламандською, проте герої в більшості вживають діалекти, при чому різних частин Фландрії. Все це змішане з багатьма французькоми та німецькими виразами. Переважна більшість незрозумілих моментів для українського читача пояснена перекладачкою у примітках (деякі речі щоправда чомусь пропущені, але то таке).
Загалом Темпора провела дуже хорошу і сміливу роботу, видавши книгу з пласту літератури настільки невідомого в Україні. Рекомендував би книжку до прочитання всім хто цікавиться чимось нестандартним чи нетиповим у літературі ХХ століття, всім хто цікавиться Другою Світовою Війною і особистими історіями з неї, а також українцям, які проживають у Фландрії для кращого розуміння не такої простої, як здавалося б на перший погляд, історії цього маленького народу.
Починав читати “Інтернат” досить скептично налаштованим. По-перше нині видається досить багато низькопробної літератури про Війну на Сході, деяку з якої я, нажаль, випадково прочитав. По-друге я досить скептично ставлюся до СучУкрЛіту, і не без причин.
Виходячи з цього я був дуже і дуже приємно вражений цим романом. На жаль я досі не читав прози Жадана, але тепер однозначно прочитаю, можливо навіть все.
Що вдалося Жадану? Насправді дуже важко напевне написати щось вартісне про події, які досі не закінчилися. Коли досі не до кінця зрозумілі деякі нюанси, деякі події, деякі дійові особи. На жаль багато авторів беруться, маючи доступ до дуже обмеженого масиву інформації формувати цілісну картину подій на Сході. Але незрозуміло, для чого? Якраз Жадан дуже вдало НЕ БЕРЕТЬСЯ такого робити. Події в романі насправді описують всього три дні. Так, там є багато спогадів і роздумів, але насправді це всього три дні з життя всього однієї родини. Не буду писати тут деталей щоб не спойлерити для тих хто ще збирається прочитати.
Найбільше мені сподобалася досить тонка, але, водночас, дуже очевидна лінія яка проходить через весь роман. Лінія, яка пояснює все. Я б сказав, розкриває менталітет Донбасу і пояснює, може не всі причини конфлікту на Сході, проте головну їх частину точно.
Ну і написаний роман досить гарною мовою. Неймовірні за своєю глибиною діалоги (дуже тонко пов’язані з вищезгаданою лінією), захопливий сюжет. Мушу додати трошки критики: як на мене трошки змазаний кінець (хоча тим не менше хороший), занадто розтягнуті різноманітні описи пейсажів і ліричні відступи (хоча я просто не дуже люблю їх читати взагалі, особливо якщо їх смислова нагрузка мінімальна), і останнє - я прихильник того щоб всі діалоги і цитати в літературі давалися мовою оригіналу, незалежно від того, якою мовою книга написана. В даному випадку я читав книгу українською, хоча діалоги в більшості, напевне, велися російською. Це було підкреслено лише в окремих випадках і, насправді, не зовсім зрозуміло якою мовою були інші діалоги. Як на мене якби діалоги були в мові оригіналу це додало би значно більшої глибини образам, особливо якщо підкреслювати акценти і тому подібне. Власне, як Война і Мір - сторінки французького тексту зі зносками - хто не знає французької - читає переклад, але атмосфера передана шикарно. Але це не применшує мого позитивного враження від “Інтернату”.
Загалом раджу роман всім хто цікавиться хорошою українською літературою. Думаю роман буде цікавий і закордонному читачу (сподіваюся в перекладах будуть необхідні історичні довідки). Не шукайте тут зради чи перемоги, їх тут немає. Ну і останнє (spoiler alert!!!) в романі, якщо я не помиляюся, жодного разу не зустрічається слово “Україна”. Втім, як і “Росія”. Але це лише ще більше підкреслює ту Лінію. Висновки робити Вам, свої я вже зробив.
Недавно читав про закинуті радяські об’єкти і згадував про місце де проходив практику в часі навчання. Думав шо в мене не збереглося ніяких фоток але зовсім випадково знайшов декілька. На жаль всієї атмосфери кількома знімками на телефон не передати, але там таке відчуття що надворі досі 1986-ий рік.
ЦКБ “Ритм” завод Кварц, Чернівці, 2009 рік.
Закінчив сьогодні читати спогади Нестора Махна. Жаль, самий цікавий період діяльності Батька не описано, спогади складаються з двох частин - періоду Російської революції 1917 року до початку 1918 і періоду ранньої стадії організації його загонів в 1918 році. Також додано пару сторінок з щоденника його дружини 1920 року. Те, що мене найбільше цікавило - зв'язки з Директорією, початки контактів з РККА - залишається за межами книги. Не знаю чи є такі тексти мемуарів Махна, чи будуть колись видані? Але все-одно було дуже пізнавально. Бачу що, все ж, значно менше спільного маю і мав з ідеями Батька, цілком не підтримую його бачення ситуації. Але все ж не можна заперечувати такого унікального і самобутнього явища в світовій історії, як Махновщина. Саме українська земля породила це явище, і це одна з тих речей, яку ми можемо і повинні показувати світові і самі маємо пишатися і шанувати пам'ять. Все це особливо цікаво мені в контексті не так давно прочитаних спогадів Юрія Горліса-Горського та Чорного Ворона. Часи були ще ті..
